|
Він лежав головою на Моїх ногах, на грудях
довго вдихав, стук серця слухав,
і важко, занадто Важко видихав
Мені приємно дарувати щось таке, материнське,
але тільки з Тобою Мені від Цього болить всередині
з кожним новим погладжуванням по Твоїй голові
Ти наче Десь Там Мене сердито беззубим ротом виїдаєш,
бо тільки Ти Мене Собою "калачиком" в талії Обіймаєш
Тим доторкаєшся Мене Там, де нічого Фізичного немає
і біль та, Біль яка ту Приємність підсилює,
і робить Її по-материнськи правдивою
коли даруєш не просто задоволення,
а Прощення, якого нема ні в Кого попросити
Слухай думки Мої, так, як Ти і Говорив:
"Сказати Неможливо Дещо інколи"
Я забуваю Тебе Постійно з Денебом,
забуваю, що це не "Ти", а хтось інший
настільки Він схожий на Тебе Усім
Неймовірним контрастом Холоду,
яким Він Мене ніколи не обморожує
і Полум'я, яким тільки Гріє, не обпікає
А коли й Я Своє те забуття усвідомлюю,
то Себе за Те в груди б'ю і Проклинаю
Паразауролофи духову оксамитову симфонію грають
наче сумно свою останню лебедину пісню співають
наче Знають, що це Вона і є, і все перекликаються
щоб впевнитися, що не Самотньо, а разом Вмирають
Я Знаю, що це Ти Їх раз кожен змушуєш, у Смуту вганяєш
Свою голову на моїх ногах Він повільно повертає
і не в Камінь в Небі, а в Мене взором вростає
та Очі ті, Лице Те сповнені тихого Благання
"Я розглядаю ніжну лінію шиї, м'який виріз на грудях.. "
Які слова "прості" підійдуть в Опис для Кожної
Це Твоє Лице, Я провів би Вічність в Роздумах
на безглузді, безуспішні спроби найти слова,
щоб лаконічно і як Думи ті - солодко, Його описати
Ці форми м'які і риси гострі, ?або, ?чи, ?та все ?Навпаки
бо в голові Моїй тільки й слова яких Я не знаю
складають Собою образи яких ніколи не бачив
Ти Моя Незбагненна Загадка, Казка
з Назвою: "Яка ж Доля в Тебе"
полином просякнута
Удар, але легша за Неї ця важкість,
бо Я все ще Відчуваю під головою Ніг Її Ніжність
на секунду Її від Мене ховає Сліпота яскраво-білої плазми
Потім з краплями скла довкола Її косички зависають
Мить, і вже розвіваються в різні сторони, як навіжені
все Палає, летить і підлітає кудись там вгору, в Небо
а Ми, бо Ти - Ліра, Непорушна - кудись там в Низ падаємо
і Зараз, Ми вдивляємося в лиця Одне Одного
а не в конус з розплавленого каміння і попелу,
що розходиться з Нами в центрі за атмосферу
ID:
907248
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.03.2021 01:07:16
© дата внесення змiн: 08.03.2021 06:27:14
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
