Я ніколи, як нині, так не кохав
І душа не цвіла, як барвінок,
Я ніколи нікого так не бажав
Однією буть із половинок.
Ти ніколи не знала донині про те,
Що існую я на цьому світі,
Ти просила у неба, а небо святе,
Щоб з’явився в твоїй я орбіті.
Я прийшов несподівано, та у свій час,
Та й для мене ти стрілась зненацька
Ми отримали дар, що очікував нас,
Мов чекають століттями щастя.
Ми з тим даром злетіли далеко у вись,
У собі приховавши зізнання,
Що просили у Бога про щастя колись…
І про щире і справжнє кохання.
Час спливає та промінь життя не згаса‘
І хоч зустрічі часто лиш сняться,
Кожен раз, коли сходить на землю роса,
Хоч у снах нехай мрії здійсняться.