Я нині звуся Україна і маю
Певну майстерність і знання:
Що забажаю, можу я зростити,
Бо дуже вже родюча тут земля.
Порозкидали кляті росіяни
На моїх ланах, полях і у містах
Ненависті свої змертвілі зерна.
Але забули, що на часі посівна.
А мені лише роздолля дайте,
У помічниці я візьму весну,
Зерна ті, які життя позбавлені,
У мене і крізь камінь проростуть.
Відомі всі слова мені магічні,
Їх мовити потрібно буде зрання.
Для тих, хто лиш в науку вірить,
Скажу: я - селекціонер-ботанік.
То ж не дивуйтесь, як побачите
В моїм садку ненависті квітки:
Бо пелюстками двох кольорів
Раптом почала вона цвісти.
Одні темно-червоні пелюстки,
То розлилась народу мого кров
І полум’я, жарке й болюче,
Що спопеляє серце моє знов.
А інші пелюстки сліпучо-білі,
Як донедавна ще моя душа,
Як сніг лютневий оті квіти,
Бо колись поцілувала їх зима.
І хоч палає ненависть гаряча
У серці, яке помсти вимага,
Та студить ненависть морозна:
І розум мій на слушну мить чека.
P.s.
Мене всі запевняють: помста
Краще смакуватиме холодною,
Мені підійде будь-яка на смак.
Палаючого гніву всенародного
Здійнявся в небо сьогодні стяг.
У майбутті настигне кара кожного,
Хто не своє на землях наших взяв.
Скажи, росіє, за солдат не соромно?
Бо хто не крав, той убивав і катував!
Оригінально. Однак залишаюся при своїй філософії. Ненависть - почуття тих, хто не здатен до дії. Випалювати власне серце, виморожувати власну душу. А що з того ворогу? А от інсульт, інфаркт заробити можна що на раз.
