Ти, дівчинко, знала, що там так буває,
І куля не знає шляху вже назад.
Ні тут і ні там не було тобі раєм –
Хіба, лиш тоді, як заходила в сад.
На колір він схожим був до камуфляжу,
Оздоблений цвітом таким, як зефір.
Зреклася ти сукню, так схожу на княжу –
Тобі Перемога потрібна та Мир!
Собі не сказала: «Не йди, бо там – страшно!»
Пророчий залишився тайною сон…
До Бога лети вже тепер, вільна пташко,
Дивитися будеш святою з ікон.
Була ти в окопах за Янгола Світла
І гоїла рани всім доторком крил.
Сад буде чекати тебе цього літа –
Натомість почує у відповідь крик.
То птаха рахує розстріляні душі,
Їх весни невинні, вервицю зі сліз.
Зі свого блокпосту – крислатої груші
Душа доторкнеться смарагдових риз.