Значит, прямо теперь.
Синий и янтарный храмовый свет
крошится о твою фигуру.
Молитва о силе оружия.
Я уже
два года не заходила в церковь.
Латунь здесь отполирована,
как моё недоверие.
Самое время
поразмышлять о чрезмерной, задушливой
сердечной бережливости, об
опасении растратить себя больше,
чем предусмотрено стандартной пайкой,
о словах, что опаздывают,
о расколотых доспехах,
из которых вязко течёт
желток доверия, не суждённый сгусток жизни,
о лёгких эфирах памяти,
о наших звонких и хрупких хребтах.
Я всегда заговариваю первой и запинаюсь:
собственный голос кажется вдруг мне детским.
Называю тебе вещи по именам, будто
незнакомцу на КПП протягиваю паспорт.
Ты стоишь внутри луча,
перед глазами, горбишься,
как обгорелая спичка.
(Перевод с украинского)
++++++++++++++++++++++++++++
* * *
Отже, саме тепер.
Синє та бурштинове храмове світло
кришиться об твою постать.
Молитва про силу зброї.
Досі
я два роки не заходила в церкву.
Латунь тут відполірована,
як моя недовіра.
Саме пора
поміркувати про надмірну, задушливу
сердечну ощадливість, про
острах розтратити більше себе,
ніж передбачає стандартна пайка,
про слова, що спізнюються,
про розколотий обладунок,
з якого в'язко тече
жовток довіри, несуджений згусток життя,
про леткі ефіри пам'яті,
про наші дзвінкі та крихкі хребти.
Я завжди заговорюю першою й затинаюся:
власний голос раптом здається мені дитячим.
Називаю тобі речі на імена, немов
незнайомцю на КПП простягаю паспорт.
Ти стоїш усередині променя,
перед очима, горбишся
як обгорілий сірник.
