Український пейзаж надзвичайної краси,
знайомий нам з колиски - бірюзи...
У потоці гірських гір Яремчі,
бачимо сили незкінченні.
Вклонитися треба чарівній
Українській Природі чемно,
вона терпить усі наші печалі не даремно.
Якби не боліли ніжки,
я б перейшла ці високі гори пішки.
За що ворог знищує цю велич та красу,
несе попіл та біль у нашу Душу?
Незабаром ми подолаємо цього нелюда та змія,
заквітне веснянкою моя рідна Країна.
Зашаріються дівчатка в українських віночках,
у вишиванках - сорочках.
Надзвичайний подвиг наше сьогодення
та не даремні ці зусилля.
Щоб жадібний ворог-ворон,
мав на своєму путі самі скелі і провалля та розколини.
Жадібно ковтаючи шматки моєї України не гребує нічим,
губить навіть життя малих дітей та сиріт.
Перетворемо ж друзі наши рани на мудрість.
Ми їх загоємо та будемо рушати далі...
Пишатися будьмо своєю Батьківщиною,
жовто-блакитним стягом,
Землею рідною, по котрій босоніж будуть бігати наші
малі українці,котрі у дворі гуляють та співають про Україну питають,
чому вона рідная зажурилася...