Діти мої,діти.Квіти мої,квіти.
Світ такий жорстокий,хижий,чорноокий.
Як вам жити в ньому? Як знайти дорогу,
що веде у вічність,а не в прірву рову?
Тут боги жорстокі жертви душ збирають.
Правду заховали і спостерігають
люди як страждають від хвороб і війн.
В храмах їх високих тільки прах і пил.
Діти мої,діти.Квіти мої,квіти.
Як цвісти вам в полі де росте бур"ян?
Виріс і розрісся,тягнеться до сонця.
І його проміння собі вкрав.
Діти мої,діти. Квіти мої,квіти.
Ви мов ті метелики.Тихі і ласкаві.
Що мені робити? Як вас захистити
від страшної чорної сарани навали?
Діти мої,діти.Квіти мої,квіти.
Ви мені пробачте,що життя дала.
Краще б ви ніколи з неба не спускались.
В тіло б не вдягалась би душа.
Десь собі б літали.Горя би не знали.
Не страждали в муках на землі.
І не знали б смерті і не знали б пекла,
де згоряють душі у пітьмі.
