Дарк сиділа в холодній кімнаті, розглядаючи сірий екран.
В голові розповзалася темрява, огортаючи болем від ран,
Наповняла вологим інеем та хотіла втопити в сльозах.
Дарк втомилася бути сильною, коли світ надломився в очах.
Вона мовчки дивилась на фото, де була її мертва сім'я,
Та що дали їй силу і віру, дала дивне таке ім'я,
І розбилась на смерть у машині, не залишивши навіть сліда.
Дарк не знала, чому все так сталось і вона залишилась сама.
Вона знову згадала як батько, вчив її не боятись вогню,
Розуміти його та в долонях відчувати його теплоту,
Не лякатись подряпин та крові, коли хтось випадково штовхав.
Дарк хотілось, щоб він її душу від усього в житті зберігав.
Вона мовчки піднялась з дивану та пішла по знайомим місцям,
Тим, де разом колись гуляла, запустивши долоні в карман,
Посміхаючись наче дитина, та тікаючи від проблем.
Дарк дістала із сумки знаряддя, починаючи танець з вогнем.
Вона знову і знов обпікалась, підіймалась з розбитих колін,
Прихилялась на мить до бруківки і холодних осінніх стін,
Щоб почати усе з початку і відчути, що досі жива.
Дарк кричала гарячим хвилям, цими рухами тату слова.
Вона тихо його просила дати сили забути той жах,
Коли він на блідому ліжку весь скаліченим, мертвим лежав.
А не тим запальним та всесильним, а тим, ким він справді був.
Дарк просила вогонь у долонях, щоби батько її це почув.
Вона знову змахнула руками, притискаючи біль до грудей,
Поміж темряви птах з'явився, на секунду торкнувшись очей,
Обіймаючи чимось рідним, та даруючи серцю тепло.
Дарк не знала чи то ілюзія, чи то батьківське ремесло.
Але щось з-під ключиці зірвалось, і спалило увесь той тягар.
Захотілося трохи жити, не пірнаючи в світ примар.
Світло ледь доторкнулось бруківки, наче хтось нишком сонце здійняв.
Дарк тримала в руці запальничку, яку батько колись їй дав.
РОЗБИТЕ СЕРЦЕ КОЛИ ВТРАЧАЄШ РІДНИХ 
ХАЙ У ВАС БУДЕ ВСЕ ДОБРЕ!
