Сину, люби Україну,
як рідну Матір.
Шануй, оберігай,
не соромся, любов
свою віддай.
Бажай їй Мирного
ясного Неба.
Теплого сонечка
у кожному віконечку,
пташиного співу.
Хай квітне Вона,
немов квітка рожева,
усміхнена та весела.
Соняхи нехай до веселки
посміхаються, денному
світлу радіють.
У колодязі водиця,
хай відзеркалює зірницю.
Ранні пташки росу п'ють,
ніби з нами бесіду ведуть.
Літо шведенько
свою пісню доспівує,
стежину зелену
на жовту змінює.
Скільки сліз пролила
на стежині - Життя,
та чіпляюся за неї,
неначе дитя.
Як весною радіють птахи,
повертаючись з чужини,
так радію і я, що з дітьми
залишилася жива.
Правда втратила батьків та чоловіка,
я за ними в постійній тузі,
але оживають мої надії потроху.
Коли потухне бездонне війни кадило,
тоді і серденько моє зрадіє.
Роблю неймовірні зусилля,
на своїй стежині безсилля.
Скучила за добрим словом,
закусила тремтячу губу,примирилася згодом,
на порозі останнього притулку.
Я ніби крапля роси,
падаюча з листа,
на межі невідомого і нездоланного.
Так, я пройшла крапку повернення,
мій Дух, як орел -
посланець Неба та Землі,
він живе відповідно до Божої Істини.
