Україна
Вона у нас єдина,
Безцінний, неосяжний скарб.
Призначена для вільної людини,
Її не опанує тільки раб.
Вона синам своїм і дочкам,
Усе, що має віддає.
Душі безсмертної шматочок,
У кожне серце – як в своє.
Земля її – чарівна скринька,
Чого там тільки не знайдеш!
Літає сокіл над ланами стрімко,
Степи за місяць не пройдеш.
Широкі ріки і високі гори,
Ліси прадавні в шепоті струмків.
І втаємничене віками море,
Що хвилями виходить з берегів.
Та головна її окраса,
Це в битвах загартований народ.
Який встає із попелу що разу,
Долаючи мільйони перешкод.
Той, що за плугом мирно ходить,
Та шаблю має при собі.
Що волю раз по раз боронить,
Бо існувати не спроможний у ярмі.
Сам, обдарований через Господню руку,
Незламним духом в вічній боротьбі.
Передає його і дітям і онукам,
А ті – своїм, і так іде із роду в рід.
Ох, скільки їх в бою було убито!
І кожен, що не воїн, то козак!
Той дар потрібно кров’ю заслужити,
Свобода не дається просто так!
Якими б не були лабети смерти,
Та вічно не триватиме війна.
За неї нам не соромно померти,
Але життя, ще більше вартує вона!
