Юнак і моря шир, сухий безликий берег,
І кришталеву гладь спокійний сон повив,
Що краде тільки час – ні сил, ні сновидінь, –
Неначе хворий сон, неначе сум пустелі.
Та поруч на піску подертий чорний кінь
Повалений кровить, в очах відтінки люті,
Якась пошана в них і болісна отрута.
Хвилина мовчазна, задумливости мить…
Аж ось летить стріла далеко в спляче море,
І де вона лягла, одразу став окріп,
Постав туман густий, лунають з нього громи,
І суне хмара та по всій сухій землі,
Та де-не-де у ній, мов привид благородний,
Спалахує стрімкий і білосніжний кінь.