Казкова крамниця
Запитала в місцевій аптеці:
‒ Ліки є, щоб любов забути?
‒ Є, ‒ сказали, ‒ пігулки від серця.
Від кохання ж – нема і не буде.
Це ви, мила, не там запитали.
Чим ми можемо Вам знадобитися?
Ви у кого любов свою брали?
Чек же мав, хоч якийсь, залиши́тися?
Або може якась квитанція…
Підійдіть, може там щось вдіють.
‒А ви, певно, що маєте рацію,
Хоча я вже не маю надії…
‒ Що ж, прощайте, щасти Вам, дівчино,
Й не сумуйте – усе ще минеться.
А як ні – наші двері відчинені –
Залікуємо Ваше серце.
‒ От! Побігла! Куди ж ти, доцю?!
На червоний не можна так гнатися!
… Де ж дівчата знаходять тих хлопців,
Щоб за ними ось так побиватися!..
Прибула в невелику крамничку,
А мені: ”Продавця шукаєте?
Не турбуйтесь, він має звичку
Припізнятись. Та ви ж зачекаєте?
Теж мабуть з особистим питанням?
Ще така молода і вродлива,
А в очах вже чомусь хвилювання…
Ти ще он, яка будеш щаслива!”
Двері рипнули – він прийшов.
‒ Здоровенькі були! – привітався, ‒
Ти пів року тому тут знайшла любов.
Я, зізнатися, вже зачекався.
То як справи, коханий покинув тебе?
Ну, не плач, бо буває ж і гірше.
Ти, разів мабуть сто, вже питала себе:
”А можливо у нього є інша? ”.
‒ Я безмежно Вам вдячна за добрі слова,
Та сюди я прийшла запитати:
Що робити, коли просто дах зрива…
Чим і як можна це лікувати?
‒ Безперечно мені тебе, дівчинко, жаль.
І шкода, що розбите серце.
Може я й не розвію твою печаль:
Він, на щастя, вже не поверне́ться.
А скажи, тільки чесно, невже коли
Почуття в своє серце вкладала,
То інструкцію ту, що тобі дали
Розгортаючи не прочитала?
Там по білому чорним друкується
Ще й підкреслено, бачиш, червоним?
Що симпатія – легко лікується,
Що захоплення – легко лікується,
А кохання ‒ не є виліковним! ‒
Це про справжні я зараз кажу почуття,
Що не змушують серце страждати,
Вони вірність несуть і дарують життя,
А навіщо таке лікувати?
Отже, хочу тебе заспокоїти:
Так, болить, але це не кохання.
Все це можна спокійно загоїти.
Тож не треба ні сліз, ні зітхання.
Не турбуйся, єдине, що можу сказать:
Твоя казка чудово кінчається.
А як саме, ‒ цього я не дам тобі знать.
Прийде час – ти сама все дізна́єшся.
Віриш (?), справжня любов
Дуже вчасна завжди,
Просто треба її розпізнати.
Вона ніжність дарує, тепло, коли ти
Навіть можеш цього не чекати.
Вона терпить, вона не шукає свого
І безчинства та зла не приносить,
А прощає, надіється… Знаєш, цього
Тобі поки що, мабуть, і досить.
Ти відчуєш сама, коли час надійде
І до тебе прилине кохання.
А від нього немає вже ліків ніде,
Бо не треба йому лікування.
‒ Почуття, про яке так говорите Ви,
Скільки треба, я буду чекати.
Біль із серця піде, як і ''він'' з ''голови'',
І таке я навчусь пробачати.
Прощавайте, спасибі Вам, буду вже йти.
‒Так, Господь все оберне на краще.
Молодець, так тримати! До відчаю ж ти
Не вдавайся вже більше нізащо!
P.S. Посміхнулась, закуталась в свій пуховик
І до виходу йшла вже поволі ‒
До крамниці зайшов молодий чоловік ‒
Перетнулися погляди…й долі.
Нагадало Е.Асадова «аптека щастя»
Виходить варто таки ходити до аптеки за лікарством
Люба Вишневецька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, знайшла цей вірш-жарт, ознайомилася. Бачте, як буває) Таку крамницю, виходить не одна я придумала.Насправді, добре, навіть просто чудово, що таких аптек, як у Е.Асадова, або ж,як у мене,крамниць (бо в моєму вірші головна героїня звертається до крамниці, адже в аптеці, куди вона завітала на початку вірша, їй нічим допомогти не змогли) не існує. Якби люди могли купувати почуття або ж емоції, як фантазує Е.Асадов, то це був би хаос, не було б щирості та істинної радості від справжньої любові. В мене ж - зовсім інший посил У 'моїй'казковій крамниці не торгують почуттями, а лише дають поради. Як Ви могли помітити, у моєму вірші немає слова 'купити'. Там є 'Ви у кого любов свою Брали?', 'ти півроку тому тут Знайшла любов'. Тобто лірична героїня знаходить певне почуття і їй дають до нього інструкцію-попередження як з ними поводити і як правильно розрізняти любов, симпатію та закоханість. Жінка не читала інструкцію і переплутала закоханість з почуттям справжньої любові. У крамниці працює такий собі 'продавець-консультант'. Головна героїня запитує в нього поради: '...та сюди я прийшла запитати...'. І він дає їй цю пораду. В кінці вірша, сюди ж заходить чоловік, вочевидь, також, з пораненим серцем, але йому допомога 'мого' консультанта вже стає не потрібною, адже Він зустрічає Її. Далі у тексті є натяк на їхнє спільне майбутнє. Тут вони знаходять (знову ж таки, не купують(!)) справжню любов. А попередній гіркий досвід допоможе краще цінувати теперішнє щастя. Я хотіла, щоб люди, які читатимуть цей вірш, не втрачали надію на краще, не опускали руки, навіть, якщо здається, що все дуже погано. Все ще буде, просто у свій час. Бо знаю достатньо таких прикладів. Ось така в мене була ідея написання
ого, ще так ніхто не відповідав мені по обєму написаного
- ідея Вашого вірша цілком зрозуміла, просто цікава назва-тематика нагадала мотиви старого вірша. хоча зміст у них дуже різний
Цікава розповідь! Від кохання ліків немає...Тому й серденько часто страждає.... Лише час призупинить бажання. ждати й мріяти,до самого рання!
Дякую! Нехай щастить!
Люба Вишневецька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам! Ваш чотири рядок влучно описує почуття закоханості А від неї, як сказано в моєму вірші, дійсно, можна вилікуватися Особливо, якщо людина більше закохується в образ, який собі уявила щодо конкретної особи. Але, іноді, уявне - не співпадає з реальним. Як тільки нещасний закоханий зрозуміє, що любить сам цей уявний образ (при цьому, реальна людина не відповідає уявному образу), то дуже швидко попустить і все мине😉
Цікава розповідь! Від кохання ліків немає...Тому й серденько часто страждає.... Лише час призупинить бажання. ждати й мріяти,до самого рання!
Особливо, якщо людина більше закохується в образ, який собі уявила щодо конкретної особи. Але, іноді, уявне - не співпадає з реальним. Як тільки нещасний закоханий зрозуміє, що любить сам цей уявний образ (при цьому, реальна людина не відповідає уявному образу), то дуже швидко попустить і все мине😉
