Віртуальна епітафія моєму другові по ФБ, самобутньому поету від народу, хліборобу (за його ж словами) і невтомному трудівнику, чудовій людині, який усвідомлюючи неминучість, невідворотність смерті, просив друзів донатити не йому, приреченому, а воїнам ЗСУ.
Низько схиляюся перед величчю його духа, ЛЮДИНИ з великої букви, справжнього громадянина України.
Памяті Емілія Дурова, присвячую:
Пішов Поет, за обрій, у світи.
І нам усім залишив спадок -
Свої вірші: веселі та сумні,
Мов ті веселка та світанок.
Залишив спрагу до життя,
Святу любов до України...
О рідна нененько моя,
На мене смуток знов нахлинув...
Але...але - не здамся я йому:
Живі ми Є! І в цьому наша сила!
Вірші Еміля стягами цвітуть!
Нас надихають - жити та любити Україну!
(гортаючи сторінки ФБ; писано у вагоні потягу метро о 7.45 - 7.50, 21.04.23р.)
