Ніколи вже не буде, як колись.
Війна тернові простягла долоні,
Вони нам в душу кожному вплелись.
У молодих сивіють швидко скроні.
Весна прийде дзвінким гудінням бджіл,
Покриє сад барвистими квітками.
І спів пташок ще буде, а у тім -
Болить глибоко в серці нам із вами:
За ніч безсоння і тривожні ранки,
За всіх небесних наших янголят,
І за чужі холодні десь бараки.
Ніколи вже не буде більше так...
Відродимо країну, знайдем сили.
Не стерти пам'ять нашу крізь роки.
За всіх дітей, яких осиротили,
Горіти в пеклі вам, кляті вовки.
Ніколи вже не буде, як колись.
Зруйновані життя ми не пробачим.
У наших душах всі світи зійшлись,
Вкраїнська мати більше не заплаче.
Дуже гарно! Майстерно! Зворушливо... по тілу сироти
Скільки ніжності в вірші і доброти
Й надій,які зігріють кожну душу...
Слова.. слова,сльозину струшу
О,Боже збережи країну
Спини цю озвірілу навалу
Нехай садки вкриються ніжним цвітом!
Щоб Україна-сильна Держава розквітла!
Миру і добра вашому дому!
Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую Вам, пані Ніно, за такий пречудовий відгук, кожне його слово торкається мого серця