І черешню в садку,
І березу в гаю,
І хмаринки у небі і зорі:
Я безмежно люблю,
І живу, як пливу:
Платан - човен у синьому морі...
А ще рибу й пташок,
Воду, глину й пісок,
І навколо безмежні простори:
І ліси, і поля,
І озера, й моря,
І широкі степи неозорі...
Небо синє й блакить,
Як все це не любить?
І проміння ласкавого сонця...
Квітку ніжну, й на ній:
Як сльозинки з-під вій,
Роси краплі, і світло з віконця...
А ще дощ і туман,
І оселю, й паркан,
І вогонь, й навіть дим від багаття,
І веселий струмок,
Як повітря ковток,
Що дають мені силу й завзяття...
Не шукаю слова,
Їх знаходить душа,
Не рахую ні часу, ні років.
Тут мої всі садки,
І ліси, і степи,
Що дають і натхнення і спокій...
І я далі піду,
Біль вгамую, й біду,
Все зроблю, що від мене залежить.
Силу я віднайду,
Слабшим я поможу,
Бо мені все і людям належить...
Гарний вірш,пані Валю! 
