Я світ цей виміряв і вздовж і поперек,
Літав висОко, швидко їхав, біг чи пішки диба,
Але ніде - в горах , чужих пустинях і степах,
Не зустрічав як тут таких красот і дива.
Тут сонце лагідне, не палить, а сміється,
Повітря не стоїть, а тихо зверху ллється.
Земля, дивись від краю і до краю,
Пшениця колоситься, чи маками палає.
А небо кольору якого не знайти,
Хоч обійди і цей та й не земні світи.
Дні не спекотні, й навіть темні ночі,
Не чорні, лагідні немов дівочі очі.
Вода солодка із криниці,
Найзапашніші паляниці,
А квіти на краю діброви,
Такі пахучі і медові.
Отож, тинятись світом можна і до згину,
Але любить потрібно Край свій -Україну.
В. Небайдужий.
Грудень 2024 р.
