СПОГАД
Ти, напевно, згадуєш про мене,
Й теплу зустріч в літньому кафе.
Пахли липи, шелестіли клени,
Нудьгував з чернетками портфель.
Осторонь лежали наші книги,
Нам було, звичайно, не до них.
Погляд мій, готовий до інтриги,
Кликав пустотливо: «Пригорни».
Через столик трохи нахилився,
Більше не посмів, не ризикнув.
Ніжно посміхаючись, хвалився,
Що в моїх очах давно втонув.
Літній вечір – мить, її замало
Для скупих і нерішучих слів.
Тихо ніч напнула покривало
З прохолодних зоряних вузлів.
Іноді вдивляюся в світлини
Лагідно, без нотки каяття.
Нам тоді не стачило хвилини
Розгадати намір почуття.
Мабуть, ти несмілий, я – загорда,
Попрощались на межі розлук.
Чи ж колись нам трапиться нагода,
Соромливо знов торкнутись рук?
з Новим роком 
