Описана поезія у квітах
Гарячих айстр, які зігріла Осінь.
Й бажає дуб гілками шелестіти,
Ступає як лисиця лісом. Й оси
На дику грушу, на медову, впали,
Щоб скуштувати спілого «нектару»!
Коли озвалися небесні далі,
І в неба ми осіннього спитали:
«Що скажеш, Осене?». Вона напише
Листочком золотавим і вишневим,
Як варто говорити дуже ніжно
Вітрами у шипшиновім «варенні»
Плодів солодких у зірках кущистих,
І ці листи – на сонце надихають,
І наші мрії, як світанки, чисті –
Розкажуть про поезію безкраю.
«Любити небо – дарувать жоржину,
Яка загляне у небесні очі,
І я люблю довершену людину!
Із серцем сильним, в грудях що тріпочить!
І я люблю упасти ябком райським –
У яблучках (у глодові) воскреснуть!
На крилах пронестись востаннє пташки,
Але відчути мрію птахи чесну –
Вернутися іще на Батьківщину!
Коли весна натхнення подарує!
Моя сестра – весна. А я – зустріну
Осіннє небо в темних, чорних круках.
Я подарую Сонце переможне,
Не буде муки і не буде воєн.
Бажаю я! Щоб серце найдорожче
Приємно стиснулось твоє – зі мною.
Аби сльоза і очі не росила,
Й не падала з очей, така солона.
Я подарую людям білі крила,
Дарую як шипшин плоди червоні...».
17.09.2024. 12:27.
