Коли ти нарешті до мене прийдеш,
То місяць навмисно закине мотузку
Крізь шибку й фіранковий беж,
Почеплю на неї калинову блузку
Й спідницю повішаю теж.
Щоб в синій кімнаті належно зустріти
Кохання гаряче без меж,
Хоч на ніч украсти, у себе залити,
Я знаю, тепер не втечеш.
До білого ранку ліжком скрипіти…
Ти каву гірку принесеш,
Так хочеться завжди любити і жити,
Належ мені вічно, належ.
сподобалось! 
