Їй гаряче. Вона каже
- Мені так гаряче, ніби мені під шкіру зашили шубу.
Тому ми вирішуємо вийти з дому. На стіні будинку, що навпроти вона помічає
меморіальну табличку.
Вона каже
- Якби ми жили в іншому столітті, ми могли б бути сусідами Анни Ахматової.
А назустріч – люди, то такі різні, то зовсім однакові.
Розминаючись з дядьком
Вона каже
- Дивись, він схожий на хамера. Такий же великий і впевнений.
Якби він і справді був машиною, то під його колесами ховалися б всі, хто ненароком вигулькнув на його шляху.
Я погоджуюсь, добре таки, що він не машина, і що ми встигли вирулити вправо.
А біля фонтанів, що на Майдані, трохи краще ніж вдома. Трохи прохолодніше.
Вона каже
- Хочу морозива.
Ми купуємо. Ріжок. Два п’ятдесят. Макдональдс (який давно перетворився з забігайлівки радше на безкоштовну вбиральню),
«Просто біле» з часом починає звучати як певний вид, чи сорт, врешті решт, як назва.
Це її улюблене. Я пам’ятаю. І ще – багато чого іншого.
Вона каже
- Тебе однаково легко наїбати і виїбати.
О, а це вже справді цікаво. Такого мені ще ніхто не казав. Тому всю дорогу до БЖ
Я думаю про те, яка з мене користь в житті і у ліжку.
Вона каже – Едуард – ім’я не гарне, а от якщо по-батькові – навіть дуже.
Але мені то байдуже. Я Наташа. Наташа – як і моя мама, і як мама моєї мами.
Така в нас сімейна традиція. Тож вгадайте як будуть звати нашу доньку?
Вважаєте – надто передбачувано?
Вона питає
- Як ти думаєш. За що ти мені подарована? За те, що була слухняна в дитинстві?
Та де там! Пам’ятаю як в дитсадку викидала безбарвну кашу під стіл,
або ховала її в кишені.
Вона каже
- Жінки бувають дурні і розумні. Останні говорять лиш тоді, коли їм це вигідно.
Від них же втікають частіше, і швидше кип’яченого молока з каструлі.
І додає
- Подумай про це обов’язково.
А після цього бере мене в жменю, й ховає в свою бірюзову сумочку.
06.06.2009 (Київ)
Лучше в карманы))
