Всім, хто вміє мріяти, присвячується:
Суспільство часто пробачає злодія.
Але не мрійника.
Оскар Уайльд
Несамовитий вітер блукав безмежним полем. Він заплутувався в колючих чагарях, обдавав холодом і без того нещасні рослини.
Навколо простягалась досить сувора місцина. Ані деревця не було, тільки низькі, подерті вітром чагарі, колючі непривітні квіти, та пожовклий на сонці живучий пирій. Ніщо не могло радувати око.
Одного разу жорстокий вітер приніс звідкілясь маленьку зернинку. А повесні з цієї маленької крихітки проросла небачена тут досі рослинка. Росла вона швидко, розгортаючи що день, то все більше свої зелені соковиті листочки. Все тягнулася до сонця, опираючись лютим вітрам та холодним неласкавим дощам, виборювала клаптик ґрунту у пирію – все це заради одного – рости, жити.
Поява чужачки здивувала корінних мешканців. Вони з острахом спостерігали за нею і довго не наважувались завести розмову. Та все ж цікавість перемогла, коли нарешті дивна рослинка увінчалася яскравою жовтогарячою квіткою.
- Та хто ж ти така? – одного морозного ранку, запитав безцеремонний Реп’ях.
- Я – Кульбабка, - сором’язливо відповіла рослинка.
- А звідки ж до нас такі пані пожалували? – насмішливо спитала сувора квітка з блідо-рожевими колючками.
- Я точно не пам’ятаю, та знаю, що десь далеко звідси знаходиться поле, усіяне такими ж, як і я. Звідтіль я родом і буду.
- А як же ти опинилася тут, якщо те твоє рідне поле далеко звідси? – спитала ще якась рослина з дебелими колючками.
- Я прилетіла.
- Не може такого бути!!! – хором стали заперечувати жителі.
- Моя мала, - озвався до Кульбабки Реп’ях, - квіти не літають. Вони ж не пташки. Дурненька ти ще, та нічого, час це виправить.
- Ви мені не вірите? – зі сльозами на очах спитала Кульбабка.
- Ні, - сердито відповіла квітка з колючками.
- Повір, дитино, - раптом озвався старий Лопух, який до того не брав участі у розмові, - я вже довго на цім світі живу, та квіти не літають. Небо – то лише для пташок.
Засумувала Кульбабка. Вона не хотіла все життя просидіти ось тут, серед бездушних «колючок». Скільки себе пам’ятала, вона мріяла літати. І ось вам. Кульбабка відмовлялась вірити чагарям, котрі нічого в житті, окрім холодного вітру, проливного дощу і пекучого сонця більше нічого не знали.
З того самого дня всі рослини почали насміхатись над нею. Одні вважали її божевільною, інші – безсоромною брехухою, а декотрі – просто нерозумним дитям, яке треба повернути на «правильний шлях». Вони і не уявляли собі, що таке літати, а Кульбабка це, не дуже виразно, але все ж пам’ятала. Вона не хотіла вірити їм, але тривога не покидала її. Кульбабка засумувала так, що закрила свої пелюстки, і вирішила не показувати себе світові.
Минуло кілька днів, та печаль не полишала Кульбабку. Але якось вранці вона прокинулась і подумала: «Хоч в останній раз погляну навкруги, і хто знає, може цей вітрюган вирве мене з коренем і віднесе кудись подалі од цієї безвиході». Кульбабка розгорнула пелюстки, ненароком поглянула на своє відображення в крапельці роси і остовпіла – квітка її стала геть білою, легкою, мов пух.
Вона тільки-но хотіла озватися до «колючок», але не встигла. Легенько дмухнув вітер, і Кульбабка відчула, що летить. Вона летіла! Все вище і вище!
- Вона летить! - з подивом викрикували рослини дикого поля.
- Я лечу!!! – озвалась Кульбабка наостанок і полетіла за небокрай.
- Невже це можливо? – прошепотів здивований старий Лопух. – От і не вір тепер у чудеса…
Звісно, її коріння не відірвалося від землі, адже вона була квіткою, але квіткою незвичайною. Та її мрії, ідеї, її душа вміли і повинні були літати.
Пройшло декілька років, і на місці чагарів з’явилося нове поле, застелене килимом жовтогарячих Кульбабок. Світило сонце, дихав легенький вітерець, весело гуділи бджоли, перелітаючи з квітки на квітку. Тут вже ніщо не нагадувало про ті часи, коли вважали, що квіти не вміють літати. Світ, нехай і на такому маленькому клаптику, але змінився на краще.
Все можливо! Варто лише трішечки в це повірити!
ID:
192890
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.05.2010 16:13:09
© дата внесення змiн: 31.05.2010 16:13:09
автор: O`Hanna
Вкажіть причину вашої скарги
|
Браво! 
