Засліплений своїм дурним зізнанням
В образі і у смутку ти ідеш.
І до сих пір ти це все звеш коханням,
Лиш тягарем в душі його несеш.
Ненавидиш лишатися самотнім,
Шукаєш друга, а знаходиш зло.
І день за днем ти котишся в безодню,
Як корабель, який іде на дно.
Шукаєш в днях корисне і привітне –
Знаходиш те, що заважає жить...
Звільнись від цього, хай душа розквітне,
Дозволь собі від болі відпочить.
