Давайте, знову будемо на «Ви».
Так правильно, так легше. Так простіше.
Я дякую, за те, що ви були.
У цьому світі, мабуть, найніжнішим.
Були для мене ви… були весь час.
І вже самі мабуть не зогляділись,
Як необхідність я тепер для вас.
Обіймів клітка тихо зачинилась.
Давайте, знову будемо скоріш
На звичне «Ви» таке обледеніле.
Душа вам відкривалася навстіж
Та ви, чомусь, цього не зрозуміли.
Давайте знову будемо!
Бо Ви,
Мов ніжна необхідність в цьому світі...
І не виходить думка з голови
Про теплу зиму у холоднім літі,
Коли в обіймах чудодійних фраз
Ми забувались у спекотнім грудні,
І снігом білим накривали нас
Обледенілі та нестерпні будні...
Та я відкритий!
Знову звичне "Ви"?
Як необхідність зачинити клітку?
Та викинь цю дурницю з голови
Й зітри з обличчя недовіри мітку,
Душа не може зачинитися навік,
То суть її, - минати грати...
Яка різниця?! Бо у слові "Ми"
Два "Ви" злетіли, щоб кохати!
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну просто СУУУУПППЕЕЕЕРРРРР!!!!! Я вражена!!!! Як вам це вдається?
Можливо, надто зблизилися ми,
а чемне ВИ передбачає зими...
Мені усе ще світять із пітьми,
жагучі очі - у душі я з ними,
та зливи мене кличуть із тюрми
дощами і вітрами затяжними...
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00