Застигла хмарка на вершку ялини,
На мить спинивши величавий плин.
Та лиш часу жорстокосердний млин
Не зупиняється ні на одну хвилину.
Все перемелють жорна: радість, горе,
Зітруть в муку і з пам"яті зітруть.
Лиш образ твій їм стерти не дадуть
Ті почуття, що їх ніщо не зборе.
Кохана пташко! Наші дві дороги
На мить зійшлися й розійшлися знов.
Та не згасає в серденьку любов
І знову кличе до твого порога.
А за порогом - сміх, сімейна радість.
І дітки, і поважний чоловік.
Приречений я каятись повік
За давню ту юнацьку безпорадність.
