Тільки в твоїх обіймах я зрозумів,
скільки часу було витрачено даремно.
Немер ібн Ель Баруд
Розділ 1
Чи варто втікати у себе? Щоразу блукати кладовищем свого серця, де привиди минулого жваво кружляють, як запахи щойно звареної кави? Чи варто?.. Я йшла засніженим містом, мені пахло мандаринками і тими смачнючими пряниками, які мама колись купувала напередодні Нового року, люди похнюплено розглядали своє взуття, крокуючи хто куди. Чомусь цей сніг викликав стільки роздумів, одна думка перекрикала іншу і мені не виходило змусити їх говорити за чергою. З тобою на світ щодня народжується зима, та неймовірна пора, коли не зважаючи на холод та снігопад, дарувати усмішку перехожим зовсім неважко, коли ділишся своїм натхненним світлом душі навіть з ворогом. І щосекунди в тобі народжується все більше тої зими, аж поки ти не стаєш зовсім щасливим. І ти усміхаєшся захмареному небу, засмученим людям – і вони усміхаються у відповідь. На тебе здивовано поглядають,бо ж ти для них – дивак-життєрадісник, який тільки й намагається помітити в кожній дрібничці щось прекрасне, який дивиться на світ широко розплющеними очима. І цього життєрадісника не зрозуміє ніхто, хіба такий же дивак… Я буквально літала, позитивна енергія розливалась вулицями, і засніжений асфальт наче ставав кольоровим, роблячи дорогу дугою веселки. Одягнена була доволі просто як на дивачку – досить непримітне чорне пальто почало біліти від снігу, звичайна собі біла шапка, як і в тисяч інших людей. Але не зважаючи на відверту звичність люди озирались. Чому? Бо сьогодні так мало радості й так багато смутку, що, коли бачиш усміхнену людину, починаєш думати, що б це мало означати. Не буду казати, я мене звати. А нащо? Чи змінить це щось?
Проте не завжди була життєрадісницею. Знаєте, сни можуть так змінити вас, що ви й оглянутись не встигнете, як станете зовсім іншим. Так сталось зі мною… Була весна, я у легкій білосніжній сукні крокувала парком, аж раптом почався дощ, такий теплий, що мені захотілось закутатись в нього, спіймати кожну краплину, закрити її у банці щастя та зберігати роками у своїй шафці. В навушниках раптом заграла така стара, але така містична для мене, пісня Наталії Орейро «Cambio dolor». Ви точно чули її, якщо хоча б раз дивились серіал «Дикий ангел». Мені стало так якось дивно в душі, і раптом я закружляла під дощем, слова «Обмінюю біль, звільняюсь від цього, обмінюю біль, і щастя прийде..» настільки вражали мене, що не могла не віддатись пісні вповні. Звісно, в парку я була не одна. Багато людей ховались хто куди, дехто витягував парасольки. Вони дивились на мене, як на несповна розуму дивачку, та мені було байдуже. Я кружляла.. Обмінюю біль.. І тут до мене підбіг хлопець, взяв мою руку і, наче відчуваючи пісню моєї душі, почав танцювати зі мною пристрасну самбу,а я, здивована, тільки помітила його очі. Вони були сині-сині, небеса перед ними здавались вицвілим фото з минулого. Пісня закінчувалась, його руки так міцно і так ніжно водночас обійняли мене.. Запах його парфумів зводив мене з розуму. Наталія Орейро заспівала останні слова, в останні секунди пісні він нахилився до мене й промовив: «Ми ще зустрінемось…», подивився в очі так ніжно, поцілував в щоку і щез… В навушниках грала все та ж Орейро, але була я не в парку,а в ліжку. Відчула щось у руці. Це був папірець, акуратно згорнений та підписаний мені. Цікавість разом зі здивуванням. Розгорнула. «Ми ще зустрінемось. В. А. М.». Що б це мало означати? Ініціали.. Чиї? Кого шукати? Хто цей загадковий В.А. М.?Хто відчуває музику душі на рівні підсвідомості? Хто танцює самбу, наче сам Бог? Ніяк не могла заспокоїтись. Лежала, крутилась з боку на бік, і думала, думала, думала.. Чи є у мене знайомий синьоокий хлопець з такими ініціалами? Де його шукати? Звідки записка? Сіла. Увімкнула музику для релаксації, записала все у щоденник, спробувала намалювати своєрідний «фоторобот». Виходило не дуже, бо ж не художниця. Вирішила віднайти незнайомця чого б це не коштувало. Всі його рухи були такими ж легкими й невимушеними, як і моя сукня зі сну. В реальності ніколи не мала такої сукні. Засмутилась. Вирішила придбати таке ж плаття, відшукати його, як і того синьоокого хлопця…
ID:
384533
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.12.2012 03:16:35
© дата внесення змiн: 24.09.2013 09:14:11
автор: Оксана Сова
Вкажіть причину вашої скарги
|
