Мені ніколи не снилися мертві, я ніколи не вірив у міфи, не балував себе легким хлібом - надіями, моя голова кишіла різноманітними сюжетами і виходами з різних життєвих ситуацій, мої думки живились цілковитою анархічністю, я був поганим батьком, бо давав занадто багато свободи своїм англійським бульдогам, які кусали усе, що рухалось і проганяли усіх хто був біля мене. На вікнах мого будинку немає фіранок, зате двері у підвал забито цвяхами.
Я хотів медитувати у темних печерах і харчуватись водою із хлібом. Молитвою для мене стала тиша, а покаянням – самотність, я дитина з сивими кучерями, але без підтримки пенсійного фонду. Я вступав у вузи близько 5-ти разів, і жодного разу не знайшов того, чим міг би займатись, чи того кого б міг прощати завжди. Мене у дитинстві прозивали Божим дитям, а у старості моїм ім.*ям стало боягуз. На моїх стінах не висять грамоти, їх прикрашають пусті рамки. Мій кіт сам готує собі їсти, але ніколи сам не гуляє. У моїй бібліотеці лише обкладинки від книг. Я люблю слухати телефонні розмови сусідів, в них інколи можна розрізнити якийсь сенс, лише в розмовах, не в сусідах. Щось живе у мене на горищі, я інколи чую його кроки, вони вибивають ритм. Зранку я прокидаюсь і з таким ж ритмом іду жити.
Єдине, що є для мене дивом це те, що мій кіт взимку стане гарнішим. Але істина одна – я не розумію цього світу.
http://vk.com/smbiz
