Він направив автомат у груди жінці;
- Стой. Стреляю.
- Ну стріляй, стріляй, ординцю...
Це моя земля,
я тут зросла, живу
і буду жити,
Ти прийшов на землю цю мене убити?..
В мене троє хлопців є, на тебе схожі,
Вчила їх любить усе.
А ви ворожі,
Захопили все навкруг, заклали міни...
То які несете нам в країну зміни?..
Опусти свій автомат, я не боюся,
От би бачила в цей час тебе матуся...
Я́к би їй було,
якби́ мій син
їй ціливсь в груди,
Поміркуй і схаменись, заблудо.
Поміркуй...
Невже мізки вам геть промили...
Ваші матері вас, мабуть, не любили...
Щож за розум треба мати, душу, серце,
Щоби з жінкою,
беззбройною,
зійтися в герці...
Ось стою...
Земля моя!
Давно живу тут!..
Боляче,
бо душі ці скалічив *путин*.
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Любо, якби вам розповіли, що син цієї жінки, вивіз до Києва свою дружину з дитям, і в ту ж ніч повернувся знову до Криму, вас би теж переповнювали емоції
Сонечко моє, дякую, дякую, дякую!!! Ти зробила те, на що я не спрмоглася. Розумничко моя!!!
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цілий день думала про неї, і про себе, чи змогла б я так, чи не злякалася, і ось в що вилилось
уклін їй великий
я теж не злякаюсь, якщо хтось може, то я теж
