Скрипить гіллям в саду старенька слива,
Крильми сумують в небі журавлі.
А я стою заплакана й щаслива...
Мале дівча на батьківській землі.
Он визира біленька рідна хата,
Шумить привітно вишня гомінка.
І чорнобривців вервечка строката...
Їх сіяла матусина рука.
Зрина, роками схилена криниця,
Смакую спогад чистої сльози.
І виноград он татковий кущиться...
Чоло цілує дотиком лози.
А під вікном гойдаються жоржини,
Махровим лиском в'ються спориші.
І,мов живі,натоптані стежини
Ведуть туди,де радісно душі....
Летять хвилини стрімко горобцями,
Пір'їнно снять на сонячних дахах.
Спрагливо п'ю пропахлу чебрецями
Дитинства мить в загублених роках.
Скрипить в саду сумна старенька слива,
Немов гука: "Ну все....Пора...Іди..."
А я стою заплакана й щаслива....
Іще не раз в душі прийду сюди...
7.11.2013
як же хочеться доторкнутися до вашої сльози-росинки, до кришталевих спогадів, серця вдячного, зирого, люблячого, та боюся, що незграбними словами, чи то руками тільки розьтривожу світ вашого минулого!..
красива душа творить красиві речі, світ красивий, навіть в ностальгії, в печалі, в сумові за минулим...
гарно у вас, в світі вашої поезії. гарно, затишно, тепло і щемно...
Знаєте, я дуже часто згадую дитинство, сумую за тією золотою порою... інколи аж сльози набігають. Так тепло, затишно було тоді... коли бігла босоніж по густо заплетеній споришем стежинці до дідуся з бабусею, коли вони ще були поряд...живі...коли... Ойю та як же багато тих ''коли''. Отак буває дозволяю собі поностальгувати. А взагалі я оптиміст! Як казав дідусь - Іринка-веселинка!
Щиросердно дякую Вам за схвальний відгук! Дуже приємно від Ваших слів!