Війна це горе…
Любов,- це щастя…
Тут,- вони поруч...
Вони,- в обнімку...
Зустрілись під Луганськом… Я в двобої
Із „браттями”… Вона везла харчі…
Це не кипіння крові молодої,-
Щось більше…Наодинці ми вночі…
Доріжка вся… З жагою… Ніжно… Мило,-
Вже пальці ніжок тануть у руці…
Габа бажання вже тебе накрила,
Збороли спротив пестощів ланцІ…
Рука твоя несе мою все вище,-
Не треба, - сам дорогу я знайду…
Вже час!.. Жага мов куля в крові свище…
Щось випукле… Бентежне… На біду
Чи щастя,- про це мріялось ночами…
Князівське… Душа лине в небеса…
Розчулене… Пестливе…Грають гами
Чуття, надії... Звершена краса…
Запрошує… Сміється… Мої руки
Пташками в’ються… Стогне мінарет…
Де ніжне й ніжне,- зорепад розпуки,
Дев’ятий вал… Чарівний в небо злет…
Щасливі… Руки- ноги у сплетінні…
Одне дихАння, відчуття одне…
Якби ще не війни криваві тіні,-
Життя, на жаль, нам дане теж одне…
Чи то мені здається, але я вже читав ніби це у Вас чи то було щось подібне
Янош Бусел відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю з Водохрещем!.. У Вас міцна молодецька пам*ять, Колего... Я іноді повторяю публікацію значущих віршів нашого тяжкого сьогодення... Для пом*якшення людських стресів... І що цікаво,- З*являється нова аудиторія читачів....Заходьте іноді... Радий...