Ти створена для натхнення, моя мінорна п’янка віола.
Як колискова, як одкровення, звучить над мріями баркарола.
Ти створена для любові, мій Монпеле, мій Руїс, Тамбора.
Багато серця в твоєму слові, багато світла в тобі, Аврора.
Ти створена для польоту, а я Ікар під твоїм промінням.
І хай в шеол занесе, в пустоту, лишень торкнутись твого світіння.
Ти створена для прощення і для прощання, для сліз і муки.
Ти створена для натхнення, ти створена для розлуки.
Ти створена для потіхи, для сновидінь кольорових, чистих.
Для пісні святої, сміху, для ранків хмільних, росистих.
Ти створена для полотен, моя Мадонна Конестабіле.
Ти створена для турботи, даруєш наземним крила.
Ти створена для поезій, і для романсів у вечір томний.
Ти ніжність медових фрезій, притулок слабким, бездомним.
Ти створена…Ти для щастя. Ти мій ендорфін, мій солод.
Цілую твоє зап’ястя, тамую прощання, голод.
Ти створена…Ти…Ти плачеш? Прошу, не треба мене жаліти.
Ти з ним своє серце бачиш, моєму ще довго нити.
Ти створена для прощання, моя мінорна п’янка віола.
І десь жалобно, уже в останнє звучить над мріями баркарола.
