Я не знаю, що тобі сказати,
Щоб на мене подивився як тоді...
Я не знаю, де тебе шукати,
Розчинився слід твій у воді...
Ми не пара, я це добре знаю,
Ми й не друзі, і уже давно...
Ти про мене хоч колись згадаєш?..
Стоп... Тобі напевно все-одно...
В тебе є тепер кому писати,
В тебе є, про кого бачить сни...
Я хотіла щастя відшукати,
Та його сховав надійно ти...
Між тенет, з яких сплітають мрії,
Між тонким мереживом небес,
Я чекала хоч якоїсь дії...
Виявляється, чекала лиш чудес...
Я не знаю, що тепер казати,
Коли кажеш ти надумане "Привіт"...
Дивно, як ураз чужими можуть стати
Ті, у кому вчора був весь світ...
Дивно, як ураз чужими можуть стати
Ті, у кому вчора був весь світ...
Легко зруйнувати те, що будувалося довго... Стосунки як будівля, їх варто ретельно будувати, а потім ще й оберігати
Наталя Костенко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Особливо, коли іншій людині вони і даром не потрібні)
Спасибі за гарну оцінку)
