Сипляться зорі за повіки.
Проміння сонця гріє.
Закарбувалось в пам'яті навіки
Усе, що в мене є.
Через усі мости пройду,
Усі річки перепливу.
Згасаючу зорю знайду
Й усі незгоди мину.
А за повіками - пустота,
Бо в людей бездна в душі.
Таке життя - марнота,
Всі, як зайці - в кущі.
А за очима - страх,
А у серці біль.
І лише у молитвах
Гризе душу міль.
