Коли Ніхто піде, закриє стрімко двері,
вона і темрява залишаться одні,
тремтітиме рука над текстом на папері,
журба і страх бринітимуть в душі,
Вона і темрява мовчатимуть про вічне,
дивитимуться в душі пустоти,
шукатимуть хоч щось для них вже звичне,
радітимуть, що більше не одні,
Вони загубляться у часі і у мріях,
закриють двері в свій маленький світ,
блукатимуть у ночах і у діях,
загублять свій сценарій в плині літ,
І вічність їм здаватиметься миттю,
та місто відкриватиме замки,
світанок змиє маски на обличчях,
відкине в тіні темряви думки...
