Заросли полинами турецькі вали,
Уже тисячоліття стоять тут вони.
Десь дитинство моє заховалось між них,
Відгукнеться у серці, як прийду сюди.
Намистинки-фіалки цвітуть навесні,
Аж до річки встеляють дорогу мені,
Де колись була чиста прозора вода,
Влітку ми тут купались, шукали розваг.
Татар-зілля при березі й досі росте,
І нагадує всім про минуле, про те,
Як в прадавні часи на вкраїнській землі
Побували турецькі війська чималі.
Дуже гарне містечко в той час тут було,
Що називалося Кудин.
Неподалік є і нині село,
Що Кудинкою зовуть люди.
А думки мої губляться у чебрецях,
Тут же кожен горбочок ними пропах.
І безсмертника квіти встеляють стежки,
Що ведуть в довжелезні підземні ходи.
Там історії дух таємниче витав,
То ми в тих лабіринтах бували не раз,
Брала гору над страхом цікавість колись,
Нині ж моторошно і підходить до них.
...І розгойдує вітер чорнобиль-траву,
Наче давню історію, справжню, живу.
Таємниць іще безліч заховано в ній,
Пізнаватимуть їх вже внучата мої.
