Життєдайне моє джерело,-
я сумую,
Десь далеко в світи занесло,-
не збагну я...
Чомусь доля - злодійка вдалась чорноока...
В долі часу зробилася враз одинока.
Доля часу зробила усе,
як писалось...
Чи наснилося , може, усе,
може спалось...
Я не в землю тебе проводжала -
в літак
І троянди чомусь купувала...
ще б пак !
В Україну ! Додому летів,
в піднебесся,
Бути разом завжди так хотів,
тож вернешся...
Пробуди мене, доле, від сну
затяжного ,
Не зроблю я у світі гріху,
ні одного...
Я зорею до ніг упаду Тобі,
Боже !
Слово кожне в молитву вплету своє,
в кожне.