Можливо, ми давно уже не ті
Нас розгубила доля і дороги,
І тільки в цій блаженній самоті
Ми перейдемо за нові пороги.
Нехай летить цей невблаганний час,
Він нам залишить тіні на обличчях...
Нехай сам Всесвіт думає про нас,
Роки карбує на німих сторіччях...
Пройде усе... Залишиться печаль,
Вона втамує незбагненний спокій,
Простелиться моя дорога вдаль...
Туди, у далину мільйонів кроків.
Я зрозумію істину просту,
Облич побачу істинну прозорість,
Що є лиш ти... І вічну самоту
Я відпущу далеко десь, за зорі...