Літо спекотне – аж зорі із нами говорять.
Тихо шепочуть: «Валізи спакуй і полиньььь…»
Дякуєм Серпню, і Назаруку, І Печорі
За несподіваний Луцьк і гостинну Волинь.
За сподівання і зустрічі друзів-поетів,
Усмішки щирі та слово, мов тепла весна,
За атмосферу і шик ресторанів-буфетів,
Де випивалася чарка до самого дна.
Замок у Луцьку і Дім, що назвали химерним,
Довгі дороги і славу Козацьких могил…
Добре у Луцьку: проблеми здавались мізерні,
Бо усміхались в дорогу ласкаві боги.
Світло у Луцьку. Бо між ліхтарями, між вулиць
Тепла бруківка парує, мов сонячна синь.
Біля готелю старесенький клен, мов прибулець.
Чемно кивав нам, запрошуючи на Волинь.
Постріл з гармати. Козацька гостинність і щирість
Смалець, горілка, куліш і в салоні пісні.
Друзі мої, разом з вами я мрією виріс
У розмаїтті волинських розніжених днів.
Кілька цих днів пролетіли. Казали ж нам зорі:
«З друзями щирими клопоти вдома покинь…»
Дякуєм Серпню, і Назаруку, і Печорі
За несподіваний Луцьк… Неймовірну Волинь
