Мале цуценятко, мене ти чаруєш,
Від суму міського постійно рятуєш.
Хотів би з тобою життя я прожити
І світ дивовижний вночі дослідити.
Ми з вересня стали з тобою знайомі,
Не дали життя тій осінній утомі.
Траплялось, що іноді вдень зустрічались,
Про щось щебетали та щиро всміхались.
Прогулянки пізні були до вподоби,
Чомусь не жахали морозні оздоби.
Ти вірші читав, що з дитинства кохаєш,
Я бачив твій погляд, мов вогник палаєш.
Про тебе багато не зможу сказати:
Не встиг я, чомусь, тебе близько пізнати.
Але зрозумів із вечірніх розмов,
Що ти, при дощі тепле сонце немов.
Я вдячний тобі за дбайливість, турботу,
За час, що віддав ти мені, ідіоту.
Пробач ті моменти, я скиглю коли.
Тепер я не зроблю дурниць, що були.
Мале цуценятко одраз зчарувало,
На жаль, тільки й досі мене не кохало.
Але сподіваюсь з тобою дружити,
Цей світ дивовижних речей дослідити.
