Я не була морфемою життя.
Твого життя. Напевно і не буду.
Холодний дощ, мов квазікаяття,
Змива потроху із душі полуду
І засинає спомином на склі
Про незабуте, виплакане вчора.
Інтрада смерті чується в імлі,
Вмирає щемно у мені покора.
Я не була. Чи ти не захотів...
Тепер слова,немов могильні плити,
Німі й важкі. То схимники степів.
Словами душу вбиту не зцілити.
Тепер невпинно потяги мовчань
Із пункту "Ми" до станції "Колишні"
Нестимуть рештки снів і сподівань
У весни ті, де білим цвітом вишні
Зустріла нас украдена любов.
Пізнали смак отруйного оршаду.
Я не була. То чи воскресну знов?
Розп'яттям душ сплатили ми за зраду...
..............................................
Я не була. Напевно і не буду...
*Інтрада - невелика інструментальна п'єса, що виконує функції вступу до якоїсь урочистої церемонії.
*Оршад - напій з мигдалевого молока.
22.05.2016
Так давно сюди не заходив, що вже й забув які у тебе прекрасні поезії! Емоції передаються з кожним новим рядком все сильніше та яскравіше. Я у щирому захваті від твого вміння вишивати словами!
Іринко, ти мене заінтригувала, мені цікаво, як це бути морфемою життя
А ще завдяки тобі дізналася що таке - квазікаяття (цікава метафора для дощу)
І про інтраду і оршаду теж ніколи не чула...
Люблю, коли вірші окрім того, що образні, чуттєві, то ще й інформативні...