Я стала ненавидіти себе,
Шукати призми, збільшуючи вади,
Ховатись у сіряччя від людей,
Й вуста не фарбувати у помади.
Плеча не потребую, ні руки -
Розбилася у злетах і падіннях
Й закрилася на всі свої замки,
Згубившись між життям і сновидінням.
Я стала скам'яніла і німа,
Мов криця, що гартована сльозами.
У горі, й в щасті є лиш Я- сама,
Мінорними блукаю що шляхами.
Мов відьма, навіжена і лиха,
Образи жмутками я кидаю у тебе,
Потріскана, кривава і крихка...
Але тобі ніякої не треба...
