Бува, настає мить, коли розмова
з нащадками набуває
особливого
змісту... Настав той час, що треба естафету
комусь з рідні нехибне передать,
не лише вміння й задуми поета,
але й усю,
що маю, благодать.
(Буває час, коли слід естафету
комусь з рідні не хибне передать,
щоб не змовкала довго симфоньєтта,
життя земного тиха благодать.)
Щоб все, проникле коренем у душу,
в новій галузці навіч проросло...
Які слова, які сказати мушу,
щоб прищепить
життєве ремесло?..
Бо ж не хотілося б, щоб дріб’язковість
над всім, що вище, прикро брала верх.
Розгледіти б правдивість і казковість,
щоб глузд
здоровий обсіч не пришерх.
Щоб мудрості хватило в лихоліття
добро від зла напевне відрізнить,
щоб квіточки єднались у суцвіття –
єднала душі
зв'язувальна нить.
Щоб, все життя молившись, пам’ятати
своє коріння й рідне джерело,
що б'є від прадіда... І рідну хату,
що вийшла вас
чекати за село...
...А ще... Щоб в нас нащаджувались діти,
доконче знать, де сіяти зернят,
щоб свято мати… Ніде правди діти –
ми гідні
й варті всі родинних свят.
02.02.2018,
Кельн, ФНР
На власній світлині: "лапка" 6-місяної
внучки Hanna-Mari в "лапищі" автора.
Передачу естафети вважаю вдалою, гарною, яскравою, хоча і трохи передчасною! Щось ти, друже, засидівся в тому Кельні... Хоча це і не дивно - хіба можна відірватися від таких ніжок, які так солодко цілувати і тискати!
ДАЙ ВАМ БОГ !!! Нехай все тут сказане(і взагалі все)буде почуто НЕБЕСАМИ !!!Ви незвичайна людина ...дозвольте потиснути Вашу руку...!!!Щиро і з теплом - Nino !!!