Спіють дні все менші, нерівні,
піють по півночі півні...
Осінь
Богдан-Ігор Антонич
Тішить осінь
І вдарую я, осінь,
на шию намисто
в падолист цей – прозорий кришталь...
Майже голі дерева,
відкрилося місто,
у туману, вляглося вуаль.
Опустилася в ніч
кам'яна ця пустеля –
лишень в деяких вікнах вогні...
Там танцюють,
чи радощі?, біди на стелі?
Не дай Бог, як в само́ті одні...
А проте на Землі
тішить осінь подовжень
молитов на вертання добра,
ось в грудневу, що буде,
приблуду-порошу,
то й заглянула б
щастя сестра...
08.11.2018р.
