В місце призначене йшов на побачення...
Ні! Я не йшов, я летів...
Стукало серце, сповнене враження,
Мріями світ шелестів...
Чи то спізнивсь,чи прийшов ще зарано я,
Милої там не було...
В серце кольнуло важке передбачення,
Й ніби спинилось воно...
Сили покинули, не міг і чекати я,
І до будинку побіг...
Двері відчинені, вікна заплакані,
Я зупинитись не міг...
І хвилювався я, і спотикався я,
Переступивши поріг,
Війнуло холодом мною побачене,-
Ледве свій глузд я зберіг...
Там у кімнаті лежала коханая,
Вже бездиханна була...
Сили покинули, сльози закапали,-
Боже, невже не жива?..
І підхопив я на руки коханую,
Виніс з будинку на двір,
Ніжно поклав на лаву у затінку,
І біля неї присів...
Вухо приклав я до серця коханої,
Стукіт легенький почув...
Дихання штучне зробив бездоганно я,
Це я робити умів...
Дихання в неї усе ж відновилося,
Й очі відкрились сумні...
Що це було, чи у сні все ж приснилося,-
Вона всміхнулась мені...
Все буде добре...Вона посміхнулася,
Сонце в вікно загляда...
Разом усе ми в житті переборемо,
З часом лихе пропада...
Дякуєм вдвох ми і Богу, і доленці,
Що все минуло давно...
Лихо не може ніяк буть довічним,
Хай не вертає воно...
З нею були ми й лишились щасливими,
Мріями світ шелестить...
Не розлучайтеся, люди, з коханими,
Легше із ними всім жить...
І зворушливо, і сумно...і водночас радісно і гарно. Всі ці відчуття переплелися, почи читала Ваш вірш. Ось так в житті буває... Любов велику силу має. Весняного Вам настрою і тепла!
