-Піду, мамо, я у церкву,-
Каже зранку донька Майя,-
Причащатись, сповідатись,
Бо гріхів доволі маю.
-У нас батюшка слабенький,
Візьми, доню, валідолу,
Бо почує, що ти кажеш –
Так і гепнеться додолу.
Я торік як сповідалась,
Він за серце аж хапався,
А щоб я за все призналась –
На той світ вже б перебрався.
Ми з тобою, доню, пара,
Маємо гріхів немало,
Ще попового інфаркту
Тільки нам не вистачало!
Ще загнеться, не дай, Боже,
То куди вже правду діти?
Сповідь тут не допоможе –
В пеклі будемо сидіти!
У Вас батюшка слабенький,
Із таким, погані жарти,
Якщо сповідь доці й неньки,
Вже доводять до інфаркту.
У нас батюшка, нівроку,
П"є горілку стаканами,
І гарцює мов жеребчик,
З молодицями й дівками.
Я так думаю вже грішний,
Може б іх нам поміняти,
Тоді вашого ми будем
Віршами оздоровляти.
Спасибі Катрусю за отой Ваш черпак сміху.
Щастя Вам, серденько,натхнення й любові.
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щастить же вашим дівкам і молодицям, Андрію Васильовичу! А наші, бідні, мусять з собою валідол носити! Ваш коментар-експромт, ну просто - конфетка! Гарного Вам настрою, щастя й радості! Завжди Вам рада!