|
Ранкові сонячні промені проникали поміж дерев. Торкалися багряних й жовтих листочків. Деякі виблискували, а деякі тихенько відривалися від гілочок й летіли донизу.
Біля дупла, на товстій гілці дуба, сиділо білченя. Прикривши лапкою одне око від променів, звернулося до мами,
- Мамо, мамо, подивися, сонце світить, а майже не гріє, кожен ранок холодніший. Що це коїться? І чомусь листя майже все жовте і навіть червоне є, он знову летить, кружляє. Так багато насипало! Біля старого хмизу вже ціла купа того листя.
Мама білка в цей час в дуплі постеляла сухий мох. Вона почула сина й відповіла,
- Це синку осінь прийшла. Добре, що тепла, ще погріємося. А, що дерева скидають з себе листочки, то так треба.
- Тю, так треба?! Я вчора тут неподалік бачив деревце вже зовсім без листочків, - продовжило розмову білченя.
Білка вже стояла поруч з сином. Помітила його зацікавленість і обійняла,
- Побачиш синку, всі дерева поступово скинуть з себе листву, засинають, тільки ялинки й сосни в нашому лісі будуть зеленіти. Потім прийде зима, вона майже завжди сніжна й холодна.
- Ну холодна, допустимо я розумію, бо вже ранком трохи мерзну, а от сніжна це як?- запитав маму.
- Зима красива! Вся земля, дерева і кущі будуть покриті легеньким, іскристим снігом. Що таке дощик ти вже знаєш, бачив. А взимку замість дощу буде літати сніг, він білий і пухнастий, але холодний. А, як ближче до весни, сонечко стане добре пригрівати, тоді й розтане, перетвориться на краплинки водички. І весь сніжок стече водичкою до землі, а навесні, знову все оживе й поступово зазеленіє.
Уважно слухало білченя маму й запитало,
- А це довго чекати?
Мама відразу відповіла,
- Звичайно. Але взимку більше будеш спати, час швидко мине. Вона помітила, що син зажурився й запитала,
- А що трапилося? Сьогодні день буде гарним, а ти чомусь засумував…
- Та, як тут не засумуєш. Он три дні вже нема мого друга їжачка. І де він подівся? Ми з ним так весело гралися, він ховався під кущами, інколи у високій траві, а я його знаходив. Потім удвох так сміялися, аж птахи на нас звертали увагу. А дядько дятел, мені інколи підказував, перелітав на дерево, біля якого він ховався,- голосно розповідав мамі.
- Нічого не будеш сумувати, зараз з тобою доберемося до іншого дуба, це недалеко, назбираємо жолудів. А можливо й грибочків під листям знайдемо. Треба робити запаси, взимку важко щось знайти поїсти. А на їжачка ти не чекай! Не прибіжить він до тебе, аж до весни. Бо їжачки в цю пору лягають спати. От і твій друг, десь вирив нору і вже солодко спить.
Білченя лапкою почухало вушко й сказало,
- Ага, це солодко спати, коли хочеш ще в ліжку полежать й знову заснути…
Білка закрила мохом дупло,
- Так синку, а ще коли міцно спиш і нічого не чуєш. Добре, вже тепер здається питань немає, тож не відставай від мене.
Білка спішила ,з гілки на гілку, весь час озираючись назад. Білченя не відставало від мами, трохи тішилося - ну от їжачок спить, навіть не знає скільки я нового дізнався й що тепер я з мамою наплигаюся досхочу.
28.09.2019р
ID:
851926
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.10.2019 09:53:58
© дата внесення змiн: 05.08.2024 04:21:41
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
