сонце їсть чорний сніг_ проступають криваві сліди
що не гість за поріг - то із каїна оком іржавим
ці хоругви брудні, ці торішні нескошені трави
ці бліді незнайомці у примерзлих мішках зі слюди_
>
вирви корінь емоцій_ ці вирви вздовж шраму межі
панорами баталій в колажах хімічних флешбеків
ці хрести переможців насправжні_ чи лиш міражі
тінь з паска відпусти і п’янись маячнею сенеки_
>
вузол з сотні доріг, позимові околиці раю
істин прілі копиці, зіниці зникаюча ртуть_
сонце їсть чорний сніг_ охоронці на вежах дрімають
жах нічийного сну не вміщається в пам’ять _ забудь_
