Світ, до якого ми звикли, щезає потроху.
Інші часи настають, надзвичайно складні.
Звикнути треба, прийняти нову цю епоху,
хоч і лякають наповнені смутою дні.
Серце не може забути спокійне минуле.
Як же прийняти нове божевільне життя?
Наче з моста нас у річку глибоку штовхнули.
Випливе хтось, ну, а інший піде в забуття.
Тижні спливають за тижнями хмарно, тривожно –
все намагаєшся жити сьогоднішнім днем.
Тільки новини вгризаються в мозок безбожно,
і замість спокою в серці – безвихідний щем.
Нас, наче човник легкий, зносить зміни цунамі,
потім шпурляє із силою вниз з висоти.
Тільки фінал не дописаний в нинішній драмі –
все під питанням: чи ми зможемо іспит пройти.
