Мені колись наснилася війна...
Була малою, пам'ятаю досі:
ніч темна, і холодна, і страшна.
І ноги змерзлі, дуже змерзлі й босі.
Я досі пам'ятаю дикий жах,
яким накрило всі страхи дитячі.
Війна, здавалося, це надхижак.
Не було сліз. "Я не боюсь, не плачу..."
Сховалась я тоді у курнику,
який до того завжди обминала -
боялась дуже, але в ніч страшну
рятунок свій я у страхах шукала.
І не страшними стали павуки,
які ховалися разом зі мною,
і чорна ніч, що помахом руки
дівча сховала від усіх собою.
А далі, далі... Просто дикий страх,
що в жах нелюдський перейшов повільно.
І павуки, що на моїх руках
аж до пробудження бродили вільно.
