Сердитий вітер дужо тиснув шибки,
Шукав шпарини у соснових рамах,
Над щільним дахом розходився дико,
У шмат заліза гупав до нестями.
Безжальний вітер гнув додолу верби,
А догори здіймав траву зіпрілу,
Немов хотів її із лугу стерти.
Метав із хмизу на дорогу стріли .
Стокрилий вітер бавився над лісом,
Тріпав гіллЯ в шаленому польоті,
Тріщав сучками мертвими зловісно,
І рвав пташині гнізда в насолоді .
Нестримний вітер в молодецькій силі-
І ось за ним блакитне простирадло,
Порвавши мотузкИ, у небо синє
Додому ніби, відлітає радо.
В нім безтурботно виснуть хмари білі
На тканці волошковій, чистій, дивній.
Заплатка, , що туди не долетіла,
Тріпоче у моїм саду на сливі.
Дуже співзвучний вірш і до власних відчуттів, саме по духу. Особливо, коли зараз не кожен день маю змогу вийти і на сайт. Та отримавши цю нагоду зараз, дуже вражений Вашим віршем. Захопливо. Образно і проникливо написано. З повагою та теплом душі.
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
" А латка, , що туди не долетіла,
навіть не символічно - а чисто фізично 3 дні вже вітер шалений гуляє 
Майстерно переданий стан вітру, ніби під музику Бетховина, бажання у мажорі політати....
