|
Хо Хань (Ho Xuan Huong), також відома як Ми Чонг Хань (Mỹ Châu Hằng), була видатною в'єтнамською поетесою 18-го століття. Вона народилася у сім'ї невисокого походження у селі Нгуєн Ду, розташованому на півночі В'єтнаму.
Ім'я "Хо Хань" було псевдонімом, її справжнє ім'я залишається невідомим. Народилася вона приблизно у 1772 році в провінції Нге Ан, що на півночі В'єтнаму.
Відомості про особисте життя Хо Хань дуже обмежені. Ймовірно, вона належала до культурного середовища сямського населення В'єтнаму, що мешкало у північній частині країни. Багато віршів Хо Хань використовують еротичну метафорику та іронію, що свідчить про її незалежний та провокаційний погляд на соціальні норми свого часу.
Поезія Хо Хань відома своєю оригінальністю та непередбачуваністю. Вона вміло використовувала іронію та гумор у своїх віршах, що робило їх виразними та захоплюючими для читачів. Хо Хань майстерно грава зі слів та образів, надаючи своїм творам певну легкість і грайливість.
У своїх віршах Хо Хань часто ставила соціальні питання того часу. Вона критикувала консервативні норми та нерівність, осміювала витязький пафос і підкреслювала різницю між справжнім життям і настановами суспільства. Її поезія стала мовчазним засобом вираження своєї незалежності та визначення власного голосу в середині жіночого образу.
Звичайне кохання
На березі струмка, в долині тиші,
Двоє ми зустрілись під небесним листям.
У моїх очах та вітрі грали хвилі,
Ми танцювали веселі, мов сірий дим.
Твої руки, як вітер, грали на грудях,
Поцілунки, немов зорі, розкривали ніч.
Ми марилися, були світом в обіймах,
Небеса свідками таємного нашого літа.
Але чи було це коханням насправді?
Чи лише мрією, що минає, як дим?
Ми пішли різними шляхами відтоді,
І тепер ті спогади тонуть у часі.
Так, було коханням, але таким звичайним,
Немов квіткою, що цвіте і знову в'яне.
Тепер ті дні лише в спогадах збережені,
А серце моє пливе у світі самоти.
Таке кохання часто не має майбутнього,
Воно тане, як сніг, у теплому весняному дні.
Та лиш пам'ять про тебе, мила, лишається,
Як роздуми в душі, у віршах на сторінках.
Таке кохання було звичайним і простим,
Але його відлуння в серці навіки лишиться.
Тому неси з собою цей вірш і спогади,
І знай, що звичайне кохання може бути великим.
Весняний танець
По полю весни крокують вишні,
Розквітають квіти, запахом сповнені.
Вітер грає з листям, як мелодія вранці,
А серце моє танцює весняний танець.
Сонце сяє яскраво, небо блакитне,
Життя пробуджується, неначе наснага.
Пташки співають пісню про кохання,
І мої мрії линуть, немов журавлі у небо.
Зелені трави грають в танок з вітром,
А краплини роси ллється нам на долоні.
Я відчуваю присутність твою навколо,
Всю красу світу я бачу у твоїх очах.
Так танцюємо разом, у цю весняну пору,
Розквітаємо, як квіти на зеленім городі.
Любов оживає, немов перший поцілунок,
І наш весняний танець ніколи не скінчиться.
Мелодія дощу
По даху лунає мелодія дощу,
Вона співає про тугу і про розлуку.
Краплини втішають, коли серце тужить,
У світі дощу мої мрії розквітають.
Тихими звуками дощ приходить до мене,
Він шепоче таємні слова про кохання.
На вікні рисує тугу і надію,
І я, закривши очі, слухаю його мелодію.
Мокрі вулиці сповнені сумом і листям,
Але в серці моєму лунає тільки любов.
Мелодія дощу перетинає вітри,
І наша історія в ній вічно продовжується.
Тож давайте танцювати під дощем,
Розчинимося в ньому, як краплини в океані.
Бо музика дощу пробуджує нас до життя,
І ми разом з ним співаємо свою історію.
На жаль, багато творів Хо Хань було заборонено через їх відвертість та провокативний характер. Проте, її спадщина вижила і стала визнаною після її смерті. Сьогодні вона вважається однією з найвпливовіших жіночих поетес В'єтнаму того часу, а її твори все ще читаються та вивчаються як приклад поетичного мистецтва з глибоким смислом та суспільним відтінком.
ID:
987137
ТИП: Інше
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.06.2023 01:08:25
© дата внесення змiн: 26.06.2023 01:08:25
автор: Кхонгсаван Прін Сапарат
Вкажіть причину вашої скарги
|
